ВС висловився про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 205/2102/19-ц.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини.

Свої вимоги заявник обґрунтував тим, що померла його мати. На момент її смерті він був зареєстрованим за іншою адресою, але фактично проживав із нею. Після смерті матері відкрилася спадщина. Пізніше позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте постановою йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки на день смерті матері його зареєстрованим місцем проживання була інша адреса. У зв’язку з викладеним він змушений звернутися до суду із заявою про встановлення факту проживання разом із матір’ю на день її смерті.

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі на підставі того, що, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, заявник претендує на спадщину, що відкрилась після смерті матері. Тобто в цьому випадку вбачається спір про право, який має розглядатися в позовному провадженні за участі всіх зацікавлених осіб (позивач, відповідач, третя особа).

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зауважили, що у частині четвертій статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

ВС підкреслив, справи про спадкування розглядається судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов’язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім’єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

ВС зауважив, що суди не зазначили, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право позивача на прийняття спадщини, тобто не встановили між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про прийняття спадщини пов’язана виключно з тим, що із наданих позивачем документів не підтверджується факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Отже, висновки судів про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним.

Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції, і передав справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.