Депутат міської ради не наділений правом представляти інтереси територіальної громади в судах

Депутат міської ради звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії міського голови в частині:

- оплати послуг за договором про проведення незалежної оцінки майна;

- затвердження висновку про вартість майна;

- затвердження протоколу проведення аукціону;

- підписання від імені міської ради договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Окрім того, позивач просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію третьої особи власником нежитлового приміщення; зобов'язати нотаріуса та реєстраційну службу внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування такої реєстрації; зобов'язати Державну реєстраційну службу України зареєструвати за територіальною громадою м. Дубровиці в особі міської ради право власності на згадане майно.

Окружний адміністративний суд ухвалою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, закрив провадження у справі в частині вимог про визнання протиправними дій міського голови. При цьому суди виходили з того, що спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. У задоволенні решти позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій відмовили.

Касаційну скаргу на зазначені рішення депутат міської ради мотивував тим, що орган місцевого самоврядування (до якого належить і міський голова) при реалізації повноважень, визначених Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», вважається суб’єктом владних повноважень, а тому справа в частині вимог, зазначених у пунктах 1–4 позову, підлягає розгляду саме адміністративним судом.

Дослідивши наведені у скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Міська рада, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном.

Отже, оскаржувані позивачем дії міського голови щодо оплати послуг за договором про проведення незалежної оцінки, затвердження висновку про вартість майна та затвердження протоколу проведення аукціону, підписання договору купівлі-продажу  не пов’язані зі здійсненням у спірних правовідносинах владних управлінських функцій, а тому такі відносини не можна вважати публічно-правовими.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ця справа в частині позовних вимог до міського голови (пункти 1–4 вимог) не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Водночас ВП ВС зауважила, що суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у справі, помилково зазначили, що правомірність оскаржуваних дій міського голови підлягає перевірці судом цивільної юрисдикції, оскільки за загальним правилом спори щодо приватизації комунального майна належать до юрисдикції господарського суду.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові ВП ВС від 21 лютого 2018 року у справі № 125/703/16-ц.

Відтак правомірність згаданих вище дій міського голови у правовідносинах, пов’язаних із приватизацією комунального майна, може бути предметом перевірки судом господарської юрисдикції за позовом відповідного суб’єкта, який звертається до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

При цьому ВП ВС вказала на те, що депутат міської ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.