Міністерство оборони підлягає залученню до участі у справі про оголошення військовослужбовця померлим як заінтересована особа – КЦС ВС

Міністерство оборони підлягає залученню до участі у справі про оголошення військовослужбовця померлим як заінтересована особа – КЦС ВС

Під час встановлення юридичного факту смерті військовослужбовця у справах про оголошення його померлим або визнання його безвісно відсутнім Міністерство оборони України або відповідні військові частини підлягають залученню до участі у справі з метою захисту інтересів держави, оскільки визнання в судовому порядку військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим є підставою для виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини та припинення виплати членам його сім’ї грошового забезпечення.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Заявниця звернулася до суду із заявою про оголошення військовослужбовця, з яким вона проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу, загиблим під час виконання військового обов’язку із захисту держави Україна в російсько-українській війні. Вказувала, що 25 лютого 2022 року він був призваний на військову службу до ЗСУ. В кінці травня 2022 року від військової частини вона отримала матеріали службового розслідування, які підтверджують факт загибелі її чоловіка на війні. Оголошення військовослужбовця загиблим їй необхідне для отримання передбачених законодавством виплат та оформлення спадщини.

Суд першої інстанції задовольнив заяву.

Суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі за апеляційною скаргою Міністерства оборони України як особи, яка не брала участі у справі. Суд мотивував, що апеляційна скарга Міноборони не містить доводів про те, яким чином оскаржуване рішення впливає на його інтереси та/або обов’язки.

КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, направив справу для продовження розгляду до апеляційного суду, зробивши такі правові висновки.

Згідно зі ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки учасника справи.

Окреме провадження як вид цивільного судочинства характеризується певною специфікою процесуальної форми. До того ж в окремому провадженні специфічне коло суб’єктів цивільного процесу – заявник і заінтересована особа (ч. 3 ст. 42 ЦПК України). Заявник – це особа, яка порушує справу окремого провадження. Заінтересованими особами, за змістом ст. 4 ЦПК України, є особи, які беруть участь у справі і які мають юридичну зацікавленість. Це коло осіб визначається взаємовідношеннями із заявником у зв’язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їхні права та обов’язки.

Апеляційний суд має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов’язок – і такий зв’язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Оскаржуване не залученою до участі у справі особою судове рішення має безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов’язків цієї особи, тобто суд повинен розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Апеляційний суд залишив поза увагою те, що під час встановлення юридичного факту смерті військовослужбовця, тобто оголошення його померлим або визнання його безвісно відсутнім, не в усіх випадках заявники зазначають як заінтересованих осіб Міноборони або відповідну військову частину, які беруть участь у таких справах із метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.

Тому суду залежно від установлених обставин необхідно залучати до участі в таких справах Міноборони або відповідні військові частини для захисту інтересів держави, оскільки визнання в судовому порядку військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим є підставою для виключення його зі списків особового складу військової частини та припинення виплати членам його сім’ї грошового забезпечення.

Зазначене випливає з положень ст. 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», якою передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно із ч. 1 ст. 16 згаданого Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, – це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

За змістом ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у випадках, зазначених у підпунктах 1–3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені в п. 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, указаних у підпунктах 1–3 п. 2 ст. 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їхні батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п. 12 указаного Порядку одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1–3 п. 4 Порядку, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. У разі відмови однієї з осіб, зазначених у п. 9 цього Порядку, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна з таких осіб у строк, установлений п. 32 Порядку, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання такої допомоги, у рівних частках.

Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1–3 п. 4 Порядку, за наявності особистого розпорядження виплачується особі (особам), на користь якої (яких) складено особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в особистому розпорядженні. У таких випадках розмір часток обраховується із суми, що залишилася після виплат особам, визначеним абз. 2 п. 8 цього Порядку. У разі відмови однієї з осіб, зазначених в особистому розпорядженні, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна з таких осіб у строк, установлений п. 32 Порядку, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, у рівних частках (п. 13 Порядку).

Постанова Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 686/11198/22 (провадження № 61-4913св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120313835.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

 За Інформацією Верховного Суду