КЦС ВС роз’яснив відповідальність страховика за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки та смертю фізичної особи

Суд першої інстанції задовольнив позов матері загиблого в ДТП пасажира автомобіля до страхової компанії про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, та витрат на спорудження надгробного пам’ятника.

Апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що страхового випадку немає, оскільки немає вини водія.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Стаття 27 вказаного Закону до поняття «шкода, пов’язана зі смертю потерпілого» включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об’єкта зобов’язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов’язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об’єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов’язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Враховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження стосовно нього не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТП, внаслідок якої загинув син позивача, є страховим випадком, а тому в страховика виник обов’язок виплатити страхове відшкодування за завдану забезпеченим транспортним засобом шкоду, яка пов’язана зі смертю потерпілого.

Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

За повідомленням прес-центру Верховного Суду