Чому процедура усиновлення НЕ МОЖЕ бути «пришвидшеною» та «спрощеною»

Суддя Верховного Суду Ганна Коломієць роз’яснила, що «спрощене» усиновлення порушує права дитини та не відповідає забезпеченню найвищих (найкращих) інтересів дитини.

В інтернеті масово поширюються повідомлення із закликами терміново усиновити дітей, батьки яких нібито загинули під час широкомасштабного військового вторгнення Росії в Україну.

Звертаю увагу громадян, що «пришвидшеного» усиновлення не існує, адже така процедура порушує передусім права дітей. 

Усиновлення не може бути «пришвидшеним» чи за «спрощеною» процедурою, особливо (!) в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 207 СК України, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.

Усиновлення дитини провадиться в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 218 СК України для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.

Главою 18 СК України врегульовані всі питання щодо того, хто підлягає усиновленню, хто може всиновити дитину, хто має переважне право при усиновленні (перш за все це родичі дитини), хто не може бути усиновлювачем, щодо обліку дітей, які можуть бути усиновлені, та обліку осіб, які бажають усиновити дитину. 

Процесуальні питання розгляду судами справ про усиновлення регламентовані гл. 5 ЦПК України.  

Зазначена категорія справ розглядається судом за участю присяжних.

Заява про усиновлення дитини подається до суду за місцем її проживання.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати (ст. 313 ЦПК України).

Що означають найвищі (найкращі) інтереси дитини при усиновленні, якими керуються суди при розгляді таких справ?

По-перше, це право дитини на виховання батьками або, за їх відсутності, іншими родичами дитини.

В умовах війни, коли дуже важко з’ясувати реальну ситуацію з батьками дитини (вони загинули чи живі, пропали безвісти, можливо, поранені, чи відома інформація про їхнє місцезнаходження, чи є інформація про інших родичів дитини, які виявили бажання піклуватися про дитину), є ризик порушення права дитини зберегти зв’язки з сім’єю.

По-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Цей критерій перевірки стосується перш за все тих осіб, які виявили бажання усиновити дитину, починаючи з того, чи можуть вони бути усиновлювачами, чи перебувають вони на обліку осіб, які бажають усиновити дитину, і чи реально здатні вони в усіх сенсах стати батьками дитині, дати їй любов, повагу і розуміння, забезпечити матеріально, піклуватися про гармонійний розвиток її особистості.

Зрозуміло, що критерій безпечного благополучного середовища надважливий, від нього залежить життя та здоров’я дитини, а тому він не може бути з’ясований поверхово, а потребує ретельної перевірки, що в свою чергу виключає «терміновість» та «спрощену» процедуру.

По-третє, необхідне з’ясування згоди дитини на усиновлення, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити (частини 1 та 3 ст. 218 СК України).

Крім того, в умовах воєнного стану усиновлення дітей може проводитися лише в тих регіонах, де не ведуться воєнні дії, де працюють служби у справах дітей і суди, і тільки стосовно до дітей, обставини життя батьків чи інших родичів яких вдалося встановити.

Все перераховане вище стосується усиновлення дітей як громадянами України, так і іноземцями.

Дітям, які позбавлені батьківського піклування, можливо допомогти не у формі усиновлення, а у формі тимчасового прийняття дітей до себе в сім’ю, доки будуть знайдені їхні батьки чи інші родичі, влаштування дитини в сім’ю родичів, знайомих, у сім’ю патронатного вихователя, влаштування дитини під опіку, піклування, у прийомну сім’ю  або в дитячий будинок сімейного типу.

Однак у будь-якому разі влаштування дитини в сім’ю провадиться через службу у справах дітей. 

За повідомленням прес-центру Верховного Суду