Що не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю

Власне ставлення позивача до нині померлого подружжя, періодичне придбання їм продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що в розрізі статті 1264 ЦК України дає право на спадщину.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/196/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт його проживання однією сім’єю понад п’яти років.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що із 2010 року проживав однією сім`єю із подружжям, які не мали власних дітей та відносилися до нього, як до сина. Через похилий вік та постійні хвороби, які спричинили неможливість самостійного забезпечення власного існування, вони потребували сторонньої допомоги. Проживаючи разом із ними, позивач забезпечував їх потреби, придбавав ліки, оплачував комунальні послуги та усі витрати, пов’язані з побутом, а після смерті займався їх похованням.

Після їх смерті відкрилась спадщина. Позивач,  як спадкоємець четвертої черги, звернувся до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але за відсутності документів, що підтверджують наявність підстав для закликання його, як спадкоємця четвертої черги спадкування, у видачі свідоцтва відмовлено.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено, що упродовж п`яти років позивач разом із померлим вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали покупки, утримували житло та сплачували комунальні послуги.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання з подружжям, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років до дня смерті спадкодавця.

Так, вирішуючи спір, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суди правильно вказували, що з матеріалів справи убачається, що позивач і нині покійний проживали по сусідству і він, маючи власне житло, надавав спадкодавцю допомогу в догляді та по господарству, що не є тотожним із фактом проживання однією сім`єю. Доказів проживання однією сім’єю, ведення спільного побуту, сплати побутових послуг, взаємних прав та обов’язків позивачем як суду першої інстанції, так і апеляційній інстанції не надано, відсутні й докази хвороби спадкодавця та відомості про необхідність стороннього догляду за станом його здоров’я.

Апеляційний суд зазначав, що надані позивачем фотознімки чоловіка та місця його поховання, а також копія квитанції на суму 300 грн (отримувач Обласне бюро судово-медичної експертизи) не є належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування.

ВС підкреслив: власне ставлення позивача до нині померлого подружжя, періодичне придбання їм продуктів харчування та участь у сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що в розрізі статті 1264 ЦК України дає право на спадщину.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.