Стягнення з батька додаткових витрат на дитину: процедура і практика

Відповідно до положень статті 185 Сімейного кодексу України, батько зобов’язаний приймати участь у додаткових витратах на свою дитину, якщо це обумовлено розвитком її здібностей, хворобою тощо. Цей перелік не є вичерпним — сюди входять усі потреби дитини, які не покриваються аліментами на її утримання. Розмір додаткових витрат встановлюється рішенням місцевого суду за позовом матері. При цьому повинні враховуватися всі обставини, які мають суттєве значення для визначення суми стягнення. На практиці суди зобов’язують батька компенсувати половину витрат, які понесла мати, якщо вона зможе довести їх необхідність і підтвердити це документально.

Додаткові витрати на дитину можуть сплачуватися наперед, або вони покриваються після їх фактичного понесення. Конкретна форма залежить від наявних документів — чеків, квитанцій, актів виконаних робіт, рекомендацій чи діагнозів тощо. При цьому стягнення грошових коштів може відбуватися разово, з певною періодичністю або постійно (до досягнення дитиною повноліття). Спосіб участі батька в додаткових витратах визначається, наприклад, таким чином. Якщо мова йде про відвідування дитячого садку, фінансування здійснюється періодично. Коли дитина захворіла, оплата її лікування зазвичай відбувається на протязі певного часу, згідно рекомендації лікаря.

Процедура стягнення додаткових витрат починається з подання до суду позовної заяви. В додатках до цього позову матері слід обов’язково надати докази, на яких ґрунтуються її позовні вимоги. Якщо ці документи не можуть бути отримані позивачем самостійно, вони витребуються за відповідним запитом суду. Для цього зацікавленій особі необхідно подати заяву про забезпечення доказів. Слід зазначити, що просити про витребування певних документів має право як позивач, так і відповідач. Останній може бути зацікавлений у цьому в тих випадках, коли він не погоджується з позовними вимогами, або вважає їх необґрунтованими (завищеними чи безпідставними).

Позов до батька про стягнення з нього додаткових витрат на утримання спільної дитини зазвичай подається разом із заявою про стягнення аліментів. Однак це не є обов’язковим — подібна позовна заява може бути подана й окремо (з дотриманням вимог, зазначених вище). Такі випадки трапляються коли про додаткові витрати стало відомо вже після встановлення розміру аліментів. Наприклад, з досягненням певного віку з’явилась потреба у відвідуванні дитиною басейну, розвиваючого гуртка або спортивної секції. Також іноді на життєвому шляху дітей трапляються різного роду порушення здоров’я, які вимагають проведення обстежень та купівлі ліків.

На відміну від встановлення аліментів на дитину, питання про стягнення додаткових витрат з батька не завжди вирішується успішно. На практиці головною проблемою для матерів стає неможливість доведення необхідності задоволення позовних заяв. В першу чергу це відбувається через брак доказів і неналежну аргументацію сум грошових коштів, які просить стягнути матір. Другою причиною зазвичай є відсутність у батька офіційного місця роботи, працевлаштування без оформлення чи періодичні заробітки, або низький рівень заробітної плати (загального доходу), що не дозволяє сплачувати додаткові витрати. За таких умов суди відмовляють у їх стягненні.

Зверніть увагу, що розмір додаткових витрат завжди встановлюється в твердій грошовій сумі. Відсоток або частка від заробітку в цій категорії справ не застосовуються.